ЖИТТЯ

Женька з дитинства здавалася усім незручною дитиною, ніби серед власної родини – чужа…

Всі чекали синочка, Марину тягнуло лише на м’ясні та гострі страви, а лице під час вагітності не розплилося, як це було за двома старшими доньками. Точно – буде хлопчик! І вона нарешті подарує своєму чоловікові продовжувача прізвища та помічника…

Вже й ім’я усі разом вибрали – Євген, а вільну невеличку кімнатку облаштували під дитячу. Шпалери з машинками, блакитні фіранки та білосніжне ліжечко із маленькими вишитими подушечками, на одній старша сестра старанно вивела хрестиком – Женя.

Джерело фото: otkrito.lv

Після пологів Марина навіть не захотіла до дитини підходити.

– Як це – дівчинка? Це помилка! Мені й на обстеженні усі прогнозували синочка! – напосідала на акушерку.

– Жінко, Господь з вами! Яка ж тут може бути помилка? Є у вас двійко прекрасних дівчаток – Віра й Надійка, аж ось вам і Любов! – сміялися з породіллі.

А Марина заливалася слізьми… Не радісно сприйняв новину і чоловік. Половину села зібрав на те, щоб відзначити народження сина, аж тут таке! Сестри й собі не хотіли ще однієї дівчинки – вони ж бо й так між собою усе ділять та не можуть розібратися – яка з них привабливіша, яка розумніша? Отож довгоочікувана подія перетворилася для всіх розчаруванням.

РЕКЛАМА

З пологового будинку Женьку відвезли до бабусі – в сусіднє село. Марина навіть не захотіла годувати немовля – закупили пляшечки та суміші, від яких у маленької постійно крутив животик.

– Мамо! Подивіться малу, поки ми кімнату пере облаштуємо, не годиться ж дівчинці зростати у всьому хлоп’ячому, – ніяково всунули дитину і поїхали.

Бабуся не розгубилася, відчувала серцем, що це не тимчасово, бо очі Марина ховала від рідної матері так, нібито зробила щось дуже погане і її сумління гризе. Спочатку навідувалися до малої на вихідні, інколи забирали її на тиждень-другий, але все ж таки згодом оселилася Женька в бабусі. Тут маленькій було затишно та добре – город, великий двір, домашні тваринки і безкрайні простори полів і степу, де Женька бігала із сільськими дітлахами.

Джерело фото: kolobok.ua

Батьки сестрами переїхали в велике місто – кар’єра батька стрімко летіла вгору, а матері ніколи було навіть за старшими дивитися – намагалася вибитися в люди й собі. Найняли гувернантку.

Женька з часом взагалі не асоціювала себе з тією сім’єю, але серце не боліло – бабуся своєю любов’ю та турботою зростила її дуже щирою та відкритою, сонячною й життєрадісною. А вже якою допитливою! Особливо дівчинка любила допомагати бабусі по-господарству, знала, коли, як і що потрібно садити і сіяти, аби зібрати щедрий врожай. Крім того, любила доглядати за домашніми тваринами, коли яйця під квочку покласти, коли худобі щеплення зробити.

В сільській школі була першою ученицею. Любили Женьку вчителі, адже ім’я та престиж навчального закладу вона не одноразово захищала в області і була серед кращих.

Та тільки ж у власній родині – немов чужа. Заберуть її батьки на канікули і починають на неї шипіти та цикати – щоб дівчинка не зробила, а їм усе не так. Надто голосно сміється і балакає, швидко їсть, всього допитується… не каже на них мама й тато, а просто на ім’я. Про сестер взагалі Женька намагалася не думати – настільки вони були пихаті та зарозумілі. Весь час гризлися, ображаючи одна одну та лаючи, на чому світ стоїть. А ось на людях її родина була зразковою, бо батько таки зайняв поважну посаду – посміхалися перед камерами, вдаючи ідилію та безтурботність.

Женька від тих візитів відходила мінімум тиждень:

– Бабусю! Як добре – що ти в мене є! – цілувала стареньку.

Після закінчення школи батьки самі з’явилися у двір. Дивлячись на все з якоюсь відразою та відвертаючи ніс, бо з сараю принесло запахом навозу й сіна.

– Тато про все потурбувався – вчитимешся в академії, на економіста, – почала діловито Марина.
– Е, ні! Я вже документи на агронома подала! – щиро посміхалася Женька.

– Як так?! Не порадившись? – гримнув батько.

– Чому ж? Я з бабусею радилась! В нас із нею – своя сім’я! Ми, немов автономія! – сміялася дівчина.

Батьки залізно стояли на своєму, щось розпиналися і погрожували, лишити без спадку, забрати ім’я і прізвище – щоб не ганьбила родину, а Женька ще більше розважалася, настільки вони здавалися їй кумедними та зарозумілими. Згодом, перевівши подих від сміху, серйозно дивлячись їм у вічі й якось зовсім по дорослому сказала:

– Я ніколи не відчувала себе серед вас своєю! І дякую щодня небу за це! – відвернулася і пішла.

Бабуся довго мовчала, слухаючи ті розмови, а тоді звернулася до дочки та зятя:

– Ваш син – Євген, так і не народився! А народилася дівчинка – прекрасна й світла душею, добра і відкрита, як сама Любов. Певно так ви і повинні були її назвати. Вона могла подарувати вам те, чого весь час бракувало – саме кохання до одне одного, до всього живого, до життя. Але ви привезли її сюди, за що я дуже вдячна, бо я молодію душею разом з Женькою… Відмовившись від неї колись – не сподівайтеся, що зможете повернути те, що давно вже втрачене. Любов свого серця вона понесе у власну родину, а ви ж живіть як і до цього… – сказала, і почимчикувала в хату, міцно зачинивши двері.

РЕКЛАМА

Читати далi

Також цiкаво:

Close